Приклад андестейтменту

 

Якось королева Єлизавета ІІ у супроводі охоронця прогулювалася в парку поруч із замком Балморал. Вбрана у звичайний плащ, хустинку – на вигляд, звичайна жіночка. Поруч проходили туристи, начебто американські, і спитали в королеви, як пройти до самого замку, бо заблукали в стежках парку. Єлизавета, зрозумівши, що її не впізнали або й не знають зовсім, спокійно вказала візитерам правильний шлях. Вдячні туристи захоплено спитали: «Ви як місцева мешканка напевно зустрічали тут королеву?» На що Єлизавета, посміхнувшись, відповіла: «Я – ні, а от цей чоловік (вказавши на свого охоронця) – так».

Цю історію переповідають уже як легенду і типовий приклад андестейтменту – мистецтва, яким Єлизавета володіла від природи, у будь-яких ситуаціях з кожною людиною незалежно від статусу.

Мистецтву цьому ніде не навчають навмисно, а закладають буквально з пелюшок – ніколи не хизуватися своїми привілеями, статками, можливостями і, навіть навпаки, не демонструвати високий статус, особисті переваги і приватне життя.

Саме слово андестейтмент походить від англійського understatement – применшувати. Чим вища людина за статусом, тим вона скромніша. Чим більші її здобутки, тим більше вона схильна до применшення, недосказанності – до андестейтменту. Нобелівський лауреат при знайомстві просто скаже, що займається хімією, власниця салону краси не хизуватиметься на весь інстаграм дорогезною сумкою, а «громадська активістка» не перераховуватиме довгий список своїх регалій і здобутків при знайомстві – на відміну від деяких наших знайомих. Треба якось розповісти їм про королеву й андестейтмент...

З мережі